Очень много букафф, но разложено все по полочкам

На Донбасі вже загинули тисячі солдатів. Але чи загинув там хоч один син прокурора, банкіра, депутата? Я щось не чув.
Тому я весь час повторюю, що війна на Донбасі – це в тому числі і війна, на якій діти трактористів, вчителів і слюсарів, мають віддати своє життя за те, щоб сини банкірів, прокурорів і депутатів, могли і надалі спокійно вчитись по Кембріджах і Оксфордах, відпочивати на Мальдівах і водити шлюх по саунах в Україні.
Не сини банкірів і прокурорів воюють на Донбасі, а ті хто ще вчора за копійки носив раствор десь на будівництві. Проте, війна і їх життя змінила кардинально. Хто вони були ще вчора? – А ніхто і звали їх «ніяк» – «ей ти».
Сьогодні вони воїни, герої, польові командири, серйозні мужчини, у яких у руках зброя і яких треба поважати. Вони мають високий соціальний статус – воїнів, до того ж на повному утриманні держави і волонтерів, їх життя має сенс і певну стабільність.
І саме війна, підняла їх – вчорашніх трактористів і підсобних робочих «із грязі в князі», зробила їх важливими, суспільно-значущими, впливовими і необхідними.
Взагалі то, завжди існував певний ментальний і психологічний поділ на «гречкосіїв» і «козаків», на тих хто схильний до важкої кропіткої праці за плугом, проте мирної і більш безпечної і на тих, хто більш схильний до «воїнського хліба» – ризикованого, авантюрного життя солдата, козака чи розбійника. Ця схильність напевно є природна і вроджена.
І якщо мобілізовані – це переважно «гречкосії», ті хто з радістю піде на дембель і повернеться до мирного трудового життя, то зовсім інша справа різного роду добровольці і ополченці – причому з обох сторін.
Наприклад, ким був «у миру» відомий ополчєнєц «Моторола»? Робітником на авто мийці у Волгограді і був він ніхто і звали його – «ніяк».
І лише дякуючи війні, вчорашній «ей ти» став відомим польовим командиром ополчєнія взяти інтерв’ю у якого стоять у черзі журналісти не одного видання.
А тепер уявімо, що завтра наступає мир, а значить – демобілізація. І куди дітись Моторолі? – Правильно – знову повернутись на авто мийку. У соціальний стан – ей ти, чого гній з бампера мого мерса погано вимитий?
А саме з таких вчорашніх «ей ти» і складаються в значній мірі добрбати і ополчєнія. Звичайно, дехто вскочить у депутати, а хтось отримає якусь посаду, але депутатських місць значно менше чим «героїв» і більшості «героїв» доведеться знову різко падати назад «із князі в грязі». А вони цього не хочуть. Більшість з них, вчорашніх «ей ти» саме війна зробила важливими, значущими, впливовими і шанованими. Саме війна наповнила їх життя сенсом і надала стабільність.
Мир для них – це соціальна смерть, падіння назад у стан – «ти ніхто» – «бери побільше – кидай подалі». І тому, саме «герої» причому з обох сторін підуть на любі провокації, що сенс їх життя, який наповнила саме війна – ніколи не закінчився.
І чогось мені здається, що постійні обстріли і провокації, причому з обох сторін (якщо почитати висновки ОБСЄ http://www.osce.org/uk/ukraine-smm/reports , а не тупо слухати нашу пропаганду), зумовлені саме діями «героїв», яким необхідно підтримувати у суспільстві свою важливість і необхідність. Включно до договірних провокацій – кількох невдах не жалко.

ДЛЯ ЧОГО Ж ТОДІ ПРОЛИВАЄТЬСЯ КРОВ НА ДОНБАСІ?

Однозначно не за повернення Донбасу – його вже давно можна було повернути і, як кажуть, забути. Проте війна, насправді дозволяє вирішити безліч інших, як внутрішніх так і зовнішніх завдань та інтересів.
Почнемо із внутрішніх.
Взагалі то, війна це ідеальний час (да, да, саме так) – для влади мерзотників.
Адже лише під шумок війни можна захмарно підняти ціни і тарифи на комуналку і народ мовчатиме – «бо війна». Можна в кілька раз опустити курс долара, закривати лікарні і скасовувати пільги і всі мовчать.
Уявімо, що все те, що натворила ця влада, вона робила б у мирний час – та вже давно було б повстання і не всі встигли б добігти до вертольота, а зараз терплять – «бо прийде злий Путін».
«Сюда не смотрі – туда смотрі – там страшний Путін», буде говорити українська влада населенню, коли буде проводити тотальний розпродаж за безцінь останніх значних активів України – українських чорноземів і так саме за безцінь прихватизовувати те, що не встигли прихватизувати папєрєднікі.
Все це можна зробити і не боятись, що доведеться тікати за кордон – лише під шумок війни. Під шумок війни можна закрити опозиційні канали і обмежити критику себе любимого – повісивши на критиків ярличок – «агенти Кремля» і ще багато чого можна зробити без пилі і шуму під шумок війни. Так що війна, насправді дуже класна і зручна штукенція – для влади мерзотників і мародерів.

Вся статья  Олександр Дядюк – ДОНБАС – ІСТОРІЯ МАНІПУЛЯЦІЙ