Оксана Челышева

Oxana Chelysheva
6 ч ·
Когда в СМИ и сетях появились сообщения о том, что Трибунал по бывшей Югославии оправдал Милошевича, я несколько удивилась. Просто процессуально дело Слободана Милошевича закрыто «в связи со смертью». Решила разобраться, в чем дело. Тем более, опыт работы с сайтом Трибунала не забыт.
Ситуация прояснилась, когда я изучила решение по делу Караджича, которого, напомню, приговорили к 40 годам. Оно огромное: там и Сребреница, и анализ степени участия ряда политиков в "joint criminal venture". Более 2000 страниц. Очень интересное чтение. Со страницы 1235 по 1245ю рассматривается роль Слободана Милошевича. И эти 10 страниц полностью перечеркивают то, что «мы знали о Милошевиче».
Краткое резюме: с 1990 года Милошевич находился в коалиции с Караджичем. Тот часто навещал его в Белграде. До начала конфликта и весь 1992 год они поддерживали тесную связь и много обсуждали ситуацию в Боснии и Герцоговине и Хорватии. Они разделяли позиции по единству Югославии, были против «учреждения исламского государства», подготовка к военным действиям и обеспечение сербов оружием.
С 1990 до конца первой половины 1991 года Милошевич и Караджич преследовали одну политическую цель: предотвращение развала Югославии и создания независимой Боснии.
Однако, Трибунал установил, что Милошевич «придерживался более осторожной позиции, а также он был категорически против исключения боснийских мусульман из процесса принятия политических решений».
Уже в декабре 1991 года Караджич начал говорить о необходимости «реализации собственной политики, даже если это приведёт к разрыву с Милошевичем». В январе 1992 года, как установил Трибунал, Милошевич отказался считать Караджича «своим союзником».
В марте 1992 года Милошевич заявил на встрече с международноми представителями, что если «они будут поддерживать одну из сторон, то ситуация превратится в ад». Несмотря на охлаждение отношений с Караджичем, Милошевич согласился выполнить просьбу «международных представителей» и немедленно позвонил Караджичу, «потребовав от него остыть». Он «неоднократно на протяжении войны говорил международным представителям, что он осуждает этнические чистки, которые осуществляют боснийские сербы и что он готов делать всё, что в его силах для того, чтобы боснийские сербы прекратили совершение этих преступлений, но то, что «международное сообщество сатанизирует сербов, не осуждая преступления другой стороны усугубляет конфликт».
Когда международные наблюдатели сообщили Милошевичу о «вывозе боснийских мусульман», тот заявил, что он утратил какие-либо возможности «повлиять на боснийских сербов» и что «ответственность за грядущие чудовищные последствия лежит и на тех, кто поддерживал независимость Боснии».
В мае 1993 года Милошевич выразил моральную поддержку боснийским сербам, но потребовал, чтобы они согласились с предложенным планом мирного урегулирования, «чтобы предотвратить чудовищные последствия в случае продолжения войны».
15 марта 1994 года на встрече в Белграде Милошевич, что "представители всех этнических групп должны быть защищены».
Международные наблюдатели того периода подчеркивают, что Милошевич «играл важную роль в убеждении боснийских сербов принять предложения, которые делались во время переговоров со стороны международного сообщества», а в неформальном общении «он грубо ругал Караджича за отказ принять план мирного урегулирования».
«Трибунал установил, что хотя изначально Милошевич разделял цели обвиняемого, нл с течением времени их цели разошлись»...
22 августа 1994 года Милошевич встретился с Акаши, который пришёл к выводу, что «тот был политиком, который ответственно подходил к ситуации в целом», в то время как Караджич «был местечковым лидером, обуреваемым страстями войны». Также на той встрече Милошевич объяснил, что он отказал Караджичу в преложенит о слиянии Сербии и Республики Сербской только потому, что «те должны были понять, что единственный способ выйти из войны - переговоры».
20 сентября 1994 года Милошевич официально заявил представителям боснийских сербов, что «война должна быть прекращена и что самой страшной ошибкой боснийских сербов была их жажда «победить боснийских мусульман любой ценой». Он также заявил, что «их безумный доктор может надеяться, что Сербия подчиться его воле, но этого никогда не будет».
В ноябре 1994 года Милошевич говорил о том, что тот факт, что желание 20% боснийских сербов контролировать 70% территории говорит только о безумии их лидеров, «которые готовы принести в жертву много людей для удовлетворения их тщеславия».
Милошевич пытался «урезонить боснийских сербов», а когда попытка провалилась, он установил блокаду их территории и прекратил все отношения с их лидерами. Так установил Трибунал.
По свидетельству международных наблюдателей, разрыв между Милошевичем и Караджичем стал полным к маю 1995 года. Определенное влияние он имел только на Младича, которого он часто критиковал, но надеялся, что «тот будет верен ему лично».
Пункт решения 3927:«В ноябре 1995 года Милошевич обратился к Совету Обороны, что лидеры сербов в Боснии - самое непреодолимое препятствие к решению проблем Боснии и Герцеговины. Милошевич подчеркнул, что сербы не имеют прав претендовать более чем на 50% территории, «потому что нет никаких оснований, чтобы нам (сербам) принадлежало больше территории. Вы не должны красть то, что по праву принадлежит другому».
Ещё раз: это - очень сжатое изложение решения Трибунала по Караджичу, которое по сути исключает Милошевича из числа обвиняемых

Виталий Колтовский
Галичина. В пошуках демократичної диктатури.
August 14th, 22:14
(без названия)

Свернутый текст

На серпень 2016 року, Україна практично вийшла на рівень Північної Кореї за рівнем послушанія вищому керівництву країни.  При виступах лідера нації Галичина ще не ридає, але ніхто не сміє перечити сказаному вголос. Коли кількість п’яних за кермом перевищує кількість тверезих водіїв це не може не тішити.  Рівень пізнього СРСР вже подолано, рухаємось далі.
Особливо показовою є ситуація на місцях. Депутати сіл, селищ і районів на сесіях   демократичних  скликань штампують одинакові рішення, суть яких полягає у зверненнях до вищестоящих інстанцій.
Треба відзначити, що сесії починаються у нас абсолютно зразково; співання гімну, вшанування героїв, спільна молитва. Далі голова просить народних обранців дати гроші на авто для військової частини котра стоїть у Трьохізбенці чи Авдіївці.  Яка то частина і де ті три хати ніхто не знає, включаючи самого голову, але ясно, що три ізби може бути тільки на споконвічних українських землях.  Також ясно, що після нашої неодмінної перемоги цим  селам  будуть  даровані   більш милозвучні назви.
Що правда найшовся зрадник, котрий почав викрикати про невиплачені зарплати медикам району. Кремлівського наймита остудив наш голова, чітко вказавши, що субвенції надаються чітко по місяцях і депутати на це не впливають, а отже тре повернути дискусію в більш реальне русло. Але цей псевдо обранець народу, ця грязь Москви почала фальшиво турбуватись про стимулюючі надбавки до зарплати, котрих тих же медиків позбавляють. Пан голова і тут не забарився з різкою відсіччю і повідомив, що стимулюючих надбавок позбавляють працівників культури і навіть його жінку бібліотекаря і нема чого займатись тут медичним егоїзмом.    Тепер всім тяжко, іде війна, не час тепер хворіти, нема зарплат най ідут у відпустки. Слава Майдану тепер мож і без візи подорожувати хоть в Індонезію, хоч куди хоч.
Крім того є чим пишатися. Приміром начфін  повідомив про перевищення бюджету району аж на 6 мільйонів. За розподілом цих 6 мільйонів буде спостерігати спеціальна комісія складена з родичів голови того ж району. На зарплати і заборгованості по енергоносіям цих грошей і близько не вистачить, тому комісія буде працювати строго керуючись законом і Коституцією.  Серед досягнень краю особливо приємно було відзначити проведений ремонт двох туалетів у ЦРЛ. Частина каналізаційної системи також полагоджена «у частині приміщення». Мова йде про ті самі 2 лікарняні туалети, але за браком досягнень така деталізація зайвою зовсім не видається. Не забули депутати і про наших героїв-пожежників. Цілих 11 тисяч їм виділять на спецвзуття з резервного фонду.  Наша цееєвропейскість вражає. Так само питання нових мештів вирішується в землях Північної Рейн-Вестфалії  і  Нижній Саксонії, впевнений в цьому.
Далі депутати перейшли до наболілого. Зокрема знижено фонд придбання літератури для районної бібліотеки. Твори Василя Шкляра чи наукові доробки Володимира Вятровича вже нема на що закупити. Це ганьба по меншій мірі і відверто кажучи зрада, але наш голова на то і голова, вирішує питання миттєво. Виявляється допоки депутати тільки турбуються він вже все порішав, провівши нараду з даного питання. Голова заспокоїв присутніх, повідомивши, що грошей не тільки не має, але й стовідсотково не буде:
-Відповідно до Постанови Кабміну всі стимулюючі виплати державних та бюджетних установ буде припинено.
Це повідомлення одразу всіх заспокоїло. Грошей не буде, а значить нема що розподіляти, а крім розподілення наші обранці нічим займатись не хочуть. Злі язики кажуть, що депутат-патріот взагалі не здатний щось продукувати крім розподілення готового, але то брехня. За кількістю перейменованих вулиць, скверів і площ наш район посідає не посліднє місце в державі. Досить згадати і про наші рекорди, зафіксовані в священній для кожного європейця Книзі Рекордів Гіннеса. Так приміром наші краяни виклали зі свіжого укропу найбільший у світі тризубець. Уявляєте? Нікому на цілій планеті Земля таке в голову не приходило, а наші побратими зробили. Так би мовити не словом, а ділом довели свою цивілізаційність.
Ну, але є і негаразди з якими ми боремось. В районному бюджеті немає грошей для проходження медогляду працівниками освіти. Ви може чули про прикрі поодинокі випадки отруєнь і інших проявів антисанітарії, які «коє гдє у нас порой» зустрічаються. Для цього і медогляди проводяться, щоб запобігти і недопустити. З туманних пояснень однієї пані депутата стало ясно, що гроші частково пішли онкохворим дітям, тому на разі не вистачає ні на медогляд, ні онкохворим дітям. Депутатша закликала колег не хвилюватись, бо діабетикам грошей також не вистачає, а раз всім не вистачає практично порівну то принцип справедливості невистачання збережено. Нам головне справедливість, а вона є.
Потім, в порядку розрядки, депутати цікавились, хто ж наповнює бюджет  тими жаданими коштами. Аналіз показав, що найбільшими платниками є два вітчизняні виробника. Один виробник німецько-швейцарського походження вирубує нам  ліс і виготовляє для Німеції плиту. Другий наш вітчизняний колективний виробник. Він складається з голів лісгоспів, і  вирубує той же ліс там де німецька нога ще не ступала. Екологічна катастрофа, що неодмінно наступить, нікого не лякає, бо німцям то, як вони кажуть, «до дуппа», а ми не боїмось бо козацького роду. Крім того ті виробники знищують лісовозами всі наші дороги, які ми мужньо обіцяєм відремонтувати  за гроші бюджету коли вони з’являться. Та й дороги ті, правду сказати, ще радянської закладки давно напрошувались на декомунізацію. Але в час коли путінська армада бряцає зброєю  коло кордонів нашої держави краще говорити про досягнення. Сільським господарством району опікується у нас підприємство, що носить чисто американське ймення  «Оскар». Вони не зовсім місцеві і не знаючи специфіки бандерівського краю, кілька років тому були зареєстровані  як ЧП «Роднічок». Ну тепер всьо стало добре. Оскароносці і інші фермери мають добру техніку і я сам сьогодні бачив, проїзджаючи попри їхні поля, гори кавунів. Кавуни в нас зроду віку не росли, але хлопці продають, десь то вони взялися і це радує.
Радує перехід району на альтернативні види топлива. Як зазначив один депутат деякі території установ нагадують закинуті склади з дровами. Впровадження нових видів енергії призвело до того, що перед сесією постало питання про переведення опалення обратно на газ, бо сподівана економія виявилась дещо затратною. Та від російського газу депутати все одно, рано чи пізно відмовляться змінивши його, «пелетним паливом та іншими відходами». Та що най москаль не тішиться, ми продовжуєм боротьбу. От тільки вирішимо питання вуличного освітлення і відразу візмемся за альтернативну енергетику. З освітленням вулиць сіл і селищ питання не є складним. Освітлення просто не має. Ситуація криміногенна у нас не приведи Господи, а ще й темно як у Обами нижче спини. Тре шось рішати. Рішуни є і навіть було виділено 11 тисяч на лямпочки, але вони десь щезли. Я підозрюю то ті самі 11 тисяч, які дали пожежникам на мешти, бо куда більше могли дітися? Тільки несвідомий може подумати, що депутат, котрий стояв на Майдані може гроші банально вкрасти. Не ув’язка получилась, буває таке. Починають розбиратись то ще гірше. Рішення однієї сесії входить в протиріччя з рішенням не менш демократичної сесії і приходиться звертатись, як мінімум  до  Ліги Націй. А ті бюрократи такого накрутять ні лямпочок не буде ні мештів. Голова порадив неосвітленим звернутись в орган. Так  і каже «йдіть ви в орган місцевого самоврядування».
Голова наш молодець, регулярно возить на фронти передачі всілякі. То вареників наліплять, то тушонки накрутять. Газда, одне слово. Хату будував  роками, а після революції гідності будова виросла як на дріжжах. Ну то таке, то я йому просто заздрю. Ви б тоже заздрили коли б побачили як сіяє його новенький  позашляховик. Ну та вернемся до наших перемог.
Вже скоро, зовсім скоро, зовсім-зовсім скоро, ще не ясно, але майже напевно буде виділено мільйони-мільйонів  на ремонт доріг. Поки що грошів нема, але не тре так кричати, бо нема  грошей і на ремонт мостів. Ті що скоро-прескоро поступлять може, вже точно розписані до копійочки, але заковика в тому що не всі попали в той омріяний список. В такій ситуації депутати впали в звичайний для них стан безкомпромісної боротьби. Крик, шум та гам переріс у взаємні звинувачення та образу гонору. Депутати наші, коли сваряться з рівними собі стають надзвичайно принципові та непоступливі. Благо не треба ганити систему і вищестояще начальство. Борись скільки влізе і ніц тобі не буде.
Начальник автодоріг відбивався шо Цицерон і на звинувачення про смолу в чайниках прорік «як дбаємо – так і маємо!». Але депутат Верховної Ради, наш земляк, присутній на сесії розповів про відкриття низки бітумних та асфальтних заводів, які він пролобіює вже ось-ось. Всі одразу заспокоїлись, людина він серйозна, слів на вітер не кидає. В непрості для держави 90-і роки його бригада опришків мала неабиякий авторитет серед, як кажуть москалі «смєжніков по профєсіі».
За наполяганням ляшківців закінчили сесію зверненням до влади Києва  знизити тарифи і хвилиною мовчання пом’янули героя АТО. Також виділили кошти на ремонт фасаду школи де розміститься меморіальна дошка загиблому герою АТО, а то невдобно якось чіпляти дошку на посірівший від вологи і облуплений від старості фасад.
В тій школі немає теплого туалету і діти зимою бігають  у той, що побудував ще любий цісар Франц Йосип. Це також трохи невдобно, але директор навіть не хоче подати заявку на розробку проектної документації і не реагує на обіцянки іменитих земляків пробити фінансування. Каже «ну і шо? ми ходили і вни най ходіт, ніц їм не буде».
Європейськість вона така риса, вроджена. Раз предки, вибачте, срали у вигрібну яму то їхні традиції треба наслідувати. Так і живем. Чекаємо на цісаря, доброго пана, радивого німця, підприємливого єврея,  освідченого  поляка, лиш би не прийшов той клятий москаль. Бо то буде страшно. Страшно побачити своє відображення, яке стало кращим за тебе. Страшно визнати, що помінявши  цінності на  зручності, нічого не здобув. Знаменитий  фолькльорний  «дурний москаль» крутить світом, нікого не боїться і відверто насміхається над нами. А ще страшніше визнати, що добрий європейський пан тебе продовжує вважати бидлом і не думає брататись.
Однією з причин такої зневаги є та сама заміна цінностей на зручності, де факто – зрада своєї рускості, відмова від історії, пам’яті  і братства.
Що тепер робити не відомо і навіть ремонт цілих двох туалетів в Центральній Районній Лікарні ситуацію ніяк не виправить, хоть ти трісни. Громадяни в приступі невідворотної руйнації риють соцмережі і пишуть доноси, вимагають розстрілів і виселень неугодних за межі їх уявлень про халявське щастя, чекають на люстраційне чудо від генпрокурора, та що завгодно лиш би не зустрітись з правдою про себе. А правда направду страшна.
Пихаті, малоосвідчені недоумки, за сприяння освідчених негідників вручили  владу  посереднім здирникам від яких продовжують чекати милості.  З демократію якось не склалось тож українство сподівається на хорошу диктатуру і обіцяє боротись.
Боротись, звичайно, можна та тільки ворога свого треба в лице бачити, а з цим якраз проблема.
Tags: статті